Село Сатиїв є територіальним центром Сатиївського старостинського округу та займає площу 3,243 км², з населенням 696 чоловік. Густота населення 214,61осіб/км²
Назна Сатиїв унікальна. Вчені вважають, що в ній прихована ще не виявлена особова назва сатий (Сатій) чи скорочене староруське двочленне імя Сетислав, де перший компонент міг би зіставлятись із давнім «сети» у значенні «сіяти» чи «секувати»-«сумувати, оплакувати». Тоді в комплексі старовинне імя виражати ідею – «хай приносить славу» чи «страждальник слави». У такому видадку маємо справу з дуже давнім іменем людини, яке породило назву поселення, започаткованого десь на рубежі XIII-XIVст. Найдавнішими жителями на цій території були східні словяни, про що свідчать знахідки археологів в 1962 році. Виявлені Поселення стжижовської культури лівий берег р. Стубли, 0,5 км на захід від села та на високому березі річки в урочищі Парк- сліди давньоруського села.
Перша письмова згадка про сатиїв датується 1465 роком. Акт Сангушків 1522 року повідомляє, що майно Сатиїв з прилісками Перемилівкою, Жорнівською, Дядьковичами відходить до Острозьких. У 1538 році Беата Острозька викликається до суду з приводу спірного вирішення долі Сатиєва. Подібне міститься у скарзі 1539 року про «имение Сатыев».
Ше у 1522 році в Сатиєві був побудований великий замок, який входив до цілої системи укріплених міст, створених Констянтином Івановичем Острозьким у його володіннях на південному сході Волині, що повинні були протистояти рушійним татарським нападам і від якого залишилися до кінця XIXст. вали з чотирма бастіонами. Кургани, які знаходяться на околицях сіл Сатиїв , Дядьковичі, Жорнів, свідчать що на Сатиїв неодноразово нападали турецькі орди. У 1583 році село було відписане князем Іллиюєм Острозьким своїй жінці Беаті Костелецькій. У 1618 році при поділі між князями Остозькими село припадає князю Янушу Острозькому, який тоді був каштеляном Краківським.
З 1648 по 1654 роки Україна була охоплена полум’ям національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Відомо, що в Сатиєві і навколишніх селах було створено загони повстанців, які вели боротьбу з польськими магнатами. За Кольбушівською угодою 7 грудня 1753 р. Сатиїв разом із Дубно і ще 70 селами переходив від останнього Острозького ордината князя Януша Сангушко до Олександра Чарторийського, а пізніше до князя Любомирського. Останнім село Сатиїв належало до старовіра Лашкова.
У 1801 році два архітектори з Дубна Міхал Мюлер та Міхал Шостаковський збудували в Сатиєві палац в стилі класицизму, який на жаль до нашого часу не зберігся. Це була пишна споруда з високим дахом.
Протягом століть населення боролося за скасування кріпосного права. Однак після реформ 1861 року землею володіли польські поміщики, а селяни за мізерну плату працювали у них наймами. На даній території були цілий ряд поміщицьких економій. Селяни вимагали поділу поміщицьких земель та приймали участь у революційних подіях 1905-1907 рр.
Матеріали початку XX ст. сповіщають про новий та старий Сатиїв. За переписом населення У 1906 році село налічувало 100 дворів, 795 мешканців, одно класова школа, акцизний уряд, одна крамниця, одна гуральня.
До 1908 р. села Сатиїв, Дядьковичі і Михайлівка були володіннями графа Міончинського, якому належало 2600 га. Володіння графа перейшло в користування пана Юзефа Богуша. Землями села Олибів володів граф Ссожевський. За іншими даними в1915 р. Антоній Мйончицький продав маєток Юзефові Богушові, останньому власникові, разом із родинними памятками. Серед них було біля 40 родинних портретів.
Великою цінністю Сатиївських колекцій був також «Золотий сервіз» і срібло, декороване гербами, роботи гданського майстра. Почесне місце займали дві срібні булави: одна – оздоблена сапфірами, інша – гранатами. Остання після Другої світової війни потрапила до Народного музею у Варшаві. Найбільша частина колекції була вивезена до Львова. Бібліотеку тимчасово розмістили в замку Радзівілів в Олиці, а частину меблів та порцеляна – у млинівському палаці Ходкевичів. Все це в роки Першої світової війни було знищено.
Під час революції в1917 році селяни поділили між собою землі поміщика. Радянську владу проголошено в січні 1918 р. Але в 1918-1919 роки населені пункти були окуповані айстро - німецьким військами. Відновлення радянської влади було перервано вторгненням польських військ у 1920 р. Період панування Польщі на землях західної України, В тому числі в селах Сатиїв, Олибів, Жорнів і Дядбковичі – це час темряви, нужд, переслідувань і безправ’я українського народу. Навчання в школах проводилось одним вчителем на польській мові, жодного медичного пункту та закладу культури.
На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 109 чоловік, загинуло 51, 58 жителів нагороджено орденами і медалями. У селі споруджено Пам’ятник воїнам-землякам (№91 від 3.03.1986. №102 від 17.02.1970р. держоблік памяток історико-культурної спадщини).
За даними 1973 р. с. Сатиїв - центр сільської ради. Дворів 296, населення 902 чоловіка. У Сатиєві була розташована центральна садиба колгоспу «Зоря Комунізму» 4164 га землі, млин, пилорама, кам’яний кар’єр, середня школа, будинок культури, бібліотека.
Справжньою гордістю жителів Сатиєва була церква Преображення Господнього, збудована у 1682 р. на місці ще старішої і спалена у 1943р. Нині у Сатиєві височить Свято-Преображенський собор, збудований зусиллями жителів села у 1992р. Камяна з дзвіницею церква, збудована в стилі близькому до українського бароко – окраса і гордість села, його духовний центр.