Село Варковичі – одне з історичних сіл Волині, в минулому містечко. Назва села досить цікава і рідкісна, з такою ж назвою існувало село у Слупському повіті Польщі. Місцева легенда пояснює назву села від жіночого імені Варвара (Варка). В минулому нібито селом володіла помішиця з таким іменем, яка дуже прихильно ставилась до своїх селян. Після її смерті вдячні жителі назвали село в її честь. Міський статус Варковичі мали з 1725 по 1939 рр. Про час заселення цієї території свідчать археологічні знахідки. Так, виявлено було майстерню крем’яних знарядь та поховання доби міді, два поселення доби бронзи, давньоруське поселення і поховання, поселення городоцько- здовбицької культури шнурової кераміки III- перша чверть II тис. до н. е.
На території с. Варковичі знаходиться одна з історико-культурних памяток археології – Варковицьке городище та поселення, яке є частиною пагорбів Мізоцького кряжу та датується III- IIтис. до н. е., X- поч. XIст.. Існує легенда, що на горі височила церква. Гомонять старі люди: піднімись на гору, припади по землі і почуєш, як жалібно гудуть дзвони, немов хочуть розповісти про якусь забуту трагедію. Відоме Городище з кінця XIXст. завдяки дослідженням В. Антоновича. У 80-х роках минулого століття обстежувалось Львівською експедицією університету ім. І.Франка під керівництвом Р. Чайки, а пізніше його опис здійснив С. Терський.
Вперше в історичних джерелах Варковичі починають фігурувати з XVI ст. Вперше згадується містечко в Акті опису Луцького замку 1845р., у яких іде мова про городню Федора Мишки у Варковичах. Як свідчать історичні документи, старовинний поштово-пасажирський тракт Кременець-Остріг-Київ пролягав через Варковичі. Тоді ним володіли Мишки гербу Корчак. Містечко у 15-16 столітті належало княжому роду Острозьких, а коли їхній рід припинив своє існування, воно переходить у власність князів Заславських. В наступні століття село було у власності Ледухівських, Турно, Потоцьких та Млодецьких.
Найбільше до розвитку Варковичів долучились представники роду Лядухівських. Основним їхнім досягненням було отримання поселенням Магдебурзького права. З тих пір у Варковичах почали селитися ремісники різноманітних професій, аж 6 разів на рік тут відбувалися ярмарки. Приблизно в той же час в 1729 році Ледухівські посприяли будувіництву у Варковичах бернардинського монастиря. Шляхтич Лядуховський витрачає значні кошти на будівництво костелу і монастиря, базою якого був Дубенський бернардинський монастир. У підземній частині була крипта, у якій містилось понад 10 домовин, що стояли на долівці. Він проіснував аж до скасування російською владою та перетворення у 1836р. на православну церкву і до 1926р. був церквою Різдва Пресвятої Богородиці. Справа від храму була могила генерала Сабурова. З 4.09.1990 р. і по сьогодення Виконком Варковицької міської Ради вирішив передати приміщення костелу громаді Християн віри Євангельської з послідуючим проведенням реставраційних робіт за власні кошти.
У 1725р. польський шляхтич Якуб Лядуховський будує над ставом пищний багатоповерховий палац, у якому понад 50 кімнат. Палац мав форму підкови. Він увінчувався на кутах циліндричними банями. Усі корпуси замку-палацу покривав не дуже високий ламаний дах. Вздовж цілої споруди тягнулись довгі коридори. Палац оточував канал, через який був перекинутий підйомний міст. Він був змодернізований у стилі романтичної неоготики за проектом, виконаним Генріхом Іттаром в 1833 році.
За часів володіння Варковичами Млодецьких тут існувало щось схоже на зразок «Миньковецької республіки» на Поділлі Сцибор-Мархоцького. Однак таке управління було дуже далеке від ідеалу. Власники утримували власну сторожу (козаків), які стояли при вході палацу на варті та супроводжували власників під час поїздок. Щороку дідич на Новий рік організувовував пишний банкет, запрошував урядовців з повітового Дубна. Під тарілку кожного з чиновників клали в конверті відповідну суму грошей. Про дивацтва Яна Казимира Млодецького написав Юзеф Дунін-Карвіцький у своїх мемуарних оповіданнях.
Внаслідок участі власників Варковичів у польському повстанці 1831 р. всі маєтності були конфісковані і певний час перебували в державному управлінні. У 1863 році палац, майже 4627 десятин землі, фруктовий сад, броварня,бойня, 22 камяні лавки, трактир, 2 млини, перукарня, ставок перерейшли у власність російського землевласника Сабурова. За деякими відомостями, він був одним з тих хто придушив польське повстання проти царизму. На початку XXст. Палац наближався до руїни. Після I-світової вже не існував.
У 1906р. село налічувало 245 дворів і 1537 мешканців. Згідно перепису населення в маєтку було волосне управління, міщанська управа, пошта і телеграф, однокласна школа, шпиталь і аптека, газо-моторовий млин, 12 крамниць. В 1934 р. на кошти громади в с. Варковичібуло споруджено церкву Різдва Пресвятої Богородиці.
В ХІХ-ХХ ст. Варковичі були типовим волинським містечком. Тут проживало трохи більше 2000 жителів. З промислових підприємств тут існували млини та ґуральня, яка давала більше 15000 відер спирту в рік. Містечко було центром волості, а за Польщі – ґміни, тут знаходилась поштово-телеграфна станція. Значну частину жителів містечка становили євреї. В 1765 році в селі проживало до 400 євреїв, які об’єднувались в общини. В 1847 році община налічувала біля 900 чоловік. Значну частину цього народу було знищено під час німецької окупації. Масовий розстріл відбувся 7 жовтня 1942р. в урочищі Піщана яма. На місці рострілів с. Варковичі єврейського народу (понад 2,5 тис. осіб) встановлено пам’ятний знак. Нагадуванням про колишню єврейську спільноту Варковичів може служити кіркут при дорозі на Озеряни. Біля дороги на с. Озеряни є залишки єврейського кладовища. На його території є багато старих надгробних знаків.
За свою багатовікову історію село було свідком багатьох подій. Восени 1654 року між Варковичами та Криловим розташувались селянсько-козацькі війська під проводом богдана Хмельницького. Звідси 15 вересня гетьман оповідав царя Олексія про зв’язки з севським воєводою Бутурліним і про те що, перебуваючи недалеко від Дубна, «указу від царя чекає», щодо «оборони міст наших».
Пройшовшись вуличками села, багато про що можна дізнатись. Ось старе двоповерхове приміщення майже у центрі – 1937-1938 роках тут була каса Стефчика, названа на честь польського діяча XIXст., який в Кракові організував касу взаємодопомоги, і якою вже в двадцятому столітті могли скористатись селяни, коли була комісація і переселення на хутори.
Варковичі відомі своїми уродженцями. Серед них – Антоній Анджейовський – відомий український ботанік, зоолог, природо охоронець, професор і письменник. Ім´я Апполенарія Вишневського, іконописця добре відоме. У Варковицькому храмі ще й досі є написані ним ікони. У церкві с. Білоберіжжя зберігаються виготовлений і розписаний ним іконостас. Онука Апполінарія Тамара Вишневська (1919 р. н.) була відомою в Европі кінозіркою. Без сумніву у Варковичах неодноразово бував класик польської літератури епохи романтизму, «поляк за походженням та українець по духу» Антоній Мальчевський. У селі була похована мати цього письменника, вона збереглася дотепер.
Після встановлення радянської влади Варковичі втрачають своє значення і стають звичайним селом.
Також на території встановлено: Пам'ятник воїнам-односельчанам і жертвам УБН та Пам'ятний знак на честь воїнів УПА.
Зараз с. Варковиці є територіальним центром Варковицької ТГ. Село займає площу 4,538 км², з населенням 1530 чоловік. Густота населення 337,15 осіб на км²