Рівненський спецпризначенець Ігор Марков загинув на Запоріжжі, захищаючи Україну
Справжній боєць, професіонал своєї справи, який ніколи не відступав від своєї мети. Світла, позитивна, добра людина – таким він назавжди залишиться в нашій пам’яті.
Лейтенант поліції, інспектор 1-го відділу з проведення спеціальних операцій управління КОРД Головного управління Національної поліції в Рівненській області, загинув на 35-у році життя під час обстрілу російською армією.
Ігор Марков присвятив службі в органах внутрішніх справ майже 15 років свого життя.
Світла та добра людина, на яку можна було покластись. Ігор був із тих, хто радо підставляв своє мужнє плече. Чи то спецоперації, чи то затримання, чи навчання — він завжди попереду. Виклики за багаторічну службу перед ним стояли різні. Проте щоразу він уважно аналізував та прораховував кожен крок. З неабиякою відповідальністю ставився до поставлених задач. І виконував їх на відмінно.
«Він для мене Марик і все. Дуже боляче, досі не віриться. Зараз ситуація така, що багато хлопців у відрядженні, тому просто не віриться, що їх немає. Здається вони десь там, на завданні», - каже спецпризначенець Дмитро Бражик.
«Разом виступали на змаганнях з рукопашного бою. Ігор був усебічно розвинений, виступав у турнірах з плавання, зі стрільби та бігу». Його улюблена дистанція — один кілометр, - пригадує спортсмен та у минулому командир спецпідрозділу «Грифон» Андрій Шевчук, де служив Ігор Марков.- Міг легко пробігти та 3 км, і 5 км».
«Він був професіоналом,— розповідає Оксана Ковальчук, заступниця командира спецпідрозділу «КОРД». — Він постійно посміхався, позитивний, добрий. Але водночас під час затримань був жорсткий, у нього було чому повчитись молодим, він передавав їм свій досвід».
Колеги зазначають, що Ігор був гарним господарем: усе любив робити своїми руками. Разом із найліпшим другом Андрієм Оксенюком облаштували кімнату для проведення тактичних занять.
Разом працювали, тренувались та вдосконалювались, дружили сім’ями. Разом із другом Ігор Марков відправився на своє останнє бойове завдання. Бо вони були як брати, завжди разом. Тож коли постало питання про відрядження, де потрібен був тактичний медик, яким був Андрій Оксенюк, питання із напарником вирішилось саме собою: з ним поїхав Марик.
«Це були такі люди, яким усі довіряли, і яка б не була ситуація, вони б виконали поставлене завдання, —пригадує спецпризначенець Сергій Стріла. — Мені дуже жаль, що вони загинули так несправедливо, від ракетного удару».
Звістку про втрату у підрозділі колеги хлопців зустріли на чергуванні. «Не можна передати словами, що я тоді відчув, пригадує Сергій Лозінський. — У мене в душі щось обірвалось».
Після того, що сталося, багато переосмислено. Про пережиті на службі ситуації спецпризначенці воліють не розповідати. Але у пам’яті виринають усе нові спогади та історії. І чи не кожна із них — про підтримку, надійність та рішучість.
«Наприклад остання ситуація — коли почалась війна. Ми були біля Києва. Два мої бійці Ігор Марков і Андрій Оксенюк були зі мною. Керівництво наказало нам озброюватись. Ми виїжджали на завдання, бувало різне, але я вкотре зрозумів, що це надійні люди, на яких я завжди можу покластись. Це була остання із ними операція», — пригадує Павло Герасимчук, начальник відділу управління «КОРД» в Рівненській області.
Лейтенант поліції Ігор Марков героїчно загинув на 35-му році життя під час ракетного обстрілу. Без батька залишилось двоє малят — донечка та синочок. Велика родина спецпризначенців вважає своїм священним обов’язком піклуватися про дітей побратима, життя якого забрала війна.
Вічна пам'ять полеглому захиснику України !